Чому Україна? Розмова зі львівським студентом грузинського походження

Бесіду вела Марта Жолдак

Днями я мала можливість поспілкуватися з чудовою людиною, Давіті Гулуа, з ким приємно провела час, дізналася багато нового про його країну і розпитала, чому його серце належить не рідній Грузії, а нашій Україні.

— Давіті, скільки років ти вже в Україні?

— Майже три.

— Чому ти приїхав саме в Україну, а не в якусь іншу країну?

— Приїхав здобувати освіту. Я знав російську мову, але в Росію не хотів їхати, думав, що українська і російська мови дуже схожі і що тут буде  неважко вчитись. Але я дуже помилився, тому спершу мусив піти на підготовчий факультет, де і вивчив українську.

— А чому у Львів? Є ж  багато інших міст.

— Бо Львів – це ж культурна столиця України, і до того ж моя сестра тут жила.

1

— Якими були твої перші враження про Україну?

— Враження були чудовими. Коли я приїхав у Львів, то побачив людей, які цінують все українське, на мою думку, вони справжні патріоти. Говорити рідною мовою мусять всі народи! А ще, окрім того, львів`яни знають свою історію і люблять своїх героїв.

— Не може все подобатись, завжди знайдеться те, що не до вподоби. В чому проблема України?

— Мені насправді не сподобався транспорт, там завжди дуже багато людей, одного разу водій відкривав двері і притис мені ногу. Я думав, що ходитиму з гіпсом, але все обійшлося. А самі водії завжди відкривають тільки передні двері, думаю, вони бояться, що люди не заплатять за проїзд, але люди тут дуже культурні і ввічливі. Не люблю автобуси.

— Знаю, що ти журналіст, чому обрав таку професію?

— Насправді, я хотів вчитися на режисера, але послухав свою сім’ю і близьких людей. Вони говорили, що там дуже складно зробити собі кар’єру, а на журналістиці я можу досягти чогось більшого, бо знаю чотири мови і матиму гарну кар’єру. А ще й зараз така ситуація в країні, що висвітлювати події, які мають вагоме значення для суспільства, дуже потрібно.

— Якими мовами володієш?

— Знаю грузинську, українську, російську та мегрельську. А зараз вивчаю англійську та польську.

— Ого, що це за мегрельська мова?

— Це мова одного з регіонів Грузії. Нею говорять приблизно 800 000 людей (усна мова, це не діалект).

— Як ти почуваєшся в Україні? Як до тебе поставилися ?

— Спочатку мені було важко, бо я не розумів майже нічого. Коли я вже трішки вивчив українську мову, то мені самі львів’яни пропонували говорити. А коли вступив на журналістику, вчитись серед українців було дуже складно, було море слів, значення яких я не знав, не встигав написати диктанти і  просто записував їх на диктофон. Так і вчився (сміється). Що стосується викладачів факультету, то вони дуже допомогали, давали спеціальні матеріали, які було легше вивчити, написані нескладною мовою, за що я дуже вдячний їм. Для одногрупників я був «чорною хворобою», постійно запитував про все, інколи навіть слова, які можна було пошукати у словнику. Та від них завжди отримував допомогу стосовно навчання.

— А де ти ще побував в Україні?

— У Києві та Харкові, але серце моє знаходиться у романтичному Львові. Однак обов`язково буду пізнавати цю дивовижну країну і подорожувати далі.

— Ти плануєш залишитись тут чи поїхати? Які плани на найближчий час?

— Поки я вчуся, то буду тут, а далі…а що далі? Це як доля ляже. Немає планів так далеко.

— Дякую за гарні відповіді, продовжуй свою роботу. Нових звершень!