Українська душа з паризьким шармом

Наталі Рева

Париж, 16.11.16

12Дорогий український читачу, сьогодні я хочу тобі розповісти про ініціативність, сміливість і креативність представників твого народу. Минулого вересня Олена Ящук-Кодет і Мар’яна Гевак започаткували Читацький Клуб, аби об’єднати українську громаду під крилами Евтерпи і Талії. За рік українки провели вже одинадцять літературних прогулянок Парижем. Мені пощастило познайомитися з організаторками клубу особисто. Веселі, щирі обличчя, очі,  cповнені ентузіазму та жадання пізнати нове,  такими побачила я їх уперше. За душевному розмовою жінки радісно погодилися поділитися найприємнішими спогадами, потаємними бажаннями та планами на майбутнє. Тож пропоную зацікавленим очам пробігтися по викладеному нижче інтерв’ю.

— Доброго дня, Олено! Доброго дня, Мар’яно! Рада знайомству! Почнімо з короткої історії Читацького Клубу (далі по тексту ЧК), якщо Ви не проти. Як зародилася ідея, і які були перші кроки?

Мар’яна: Доброго дня. Навзаєм. Ідея клубу крутилася у мене давно. Якось при зустрічі я озвучила її Олені, а вона взяла і підтримала! Початкова ідея була створити клуб однодумців, з якими можна було б вибрати українську книжку для прочитання, місце у Парижі, яке хоч якось дотичне до автора чи сюжету твору, і потім разом зібратися і обговорити її. Таким чином ми планували вбити двох зайців  розмовляти українською мовою про літературу та відвідувати цікаві місця.

Олена: Після Майдану реально захотілося реалізовувати свої ідеї. Завдяки нашій співпраці з Мар’яною виходить цікаво й корисно! Я себе давно уявляла чимось на кшталт мосту між Україною та Францією. І це лише перші кроки.

Мар’яна: Для першої зустрічі методом голосування ми обрали книжку українського автора Юрія Винничука “Танго смерті”, бо вважали, що вона варта обговорення. З місцем було трошки складніше, і ми зупинилися на дворику Hotel Dieu, що недалеко від Notre Dame. На першу зустріч нас прийшло лише четверо. Ми поговорили, і уже тут народилася ідея не просто обговорювати книгу, а відвідувати цікаві місця, пов’язані з конкретними авторами, творами, готувати про ці місця цікаві факти і розповідати охочим. Головна і непохитна умова  це має бути українською мовою! Спочатку ми планували, що щоразу хтось з учасників буде готуватися і розповідати іншим, але такий формат не спрацював. Було лише дві зустрічі, які нам допомагали проводити інші учасники, всі інші тематики готували ми з Оленою. Часом на рівні, часом хтось глибше та істотніше, а хтось для підстрахування. Але завжди з серйозністю і любов’ю до справи.

— Чи згуртувалося вже за рік своє коло постійних відвідувачів, так би мовити, свій колектив?

Мар’яна: Так, є. Є люди, які практично кожного разу приходять. Але також дуже приємно кожного разу бачити нові обличчя. Особлива радість для мене  відгуки людей, які кажуть,що після наших ініціатив стали більше читати.

Олена: Хочу додати, що це чудово і дуже приємно кожного разу знайомитися з новими цікавими людьми! Це такий нам бонус! Однак, безсумнівно, ми сподіваємося, що створимо “noyau dur”  коло постійних відвідувачів, плюс нові обличчя, “свіжа кров”.

— Чи займається ЧК якоюсь іншою діяльністю, окрім Літературних Прогулянок Парижем?  Я маю на увазі, чи проводяться заходи інших типів?

Олена: Ідей у нас багато. У Парижі творило дуже багато письменників та письменниць. Ми думали повторювати наші найвдаліші прогулянки, але поки є дуже багато нового матеріалу, нам цікаво. Мені особисто цікаво в процесі підготовки дізнатися більше про авторів, про місто, прочитати твори… це мене неймовірно збагачує і спонукає працювати далі. Як буде можливість, залучимо французів. Ми могли б показати їм “свій” український Париж. Але поки наші відвідувачі лише українці.

Мар’яна: Так, літературні прогулянки наразі  найбільш регулярний проект. Я маю мрію активно проводити саме читацький клуб ще. Де б ми могли читати і обговорювати резонансні та цікаві книги. План є повністю готовий, пропозиція людьми зустрінута позитивно, єдине, що зараз мені трохи важко з часом. Також Читацький клуб підтримав ініціативу Катерини Бабкіної  #shapochka_i_milion_na_tabletochki. Катерина Бабкіна  це сучасна українська письменниця. Зараз вона бере участь у благодійному проекті  зборі коштів для онкохворих дітей. Ціль: за 2016 рік зібрати для них мільйон гривень! Нам також захотіли долучитися до хорошої справи.

— Чи могли б Ви розповісти більше про філософію ЧК?

Мар’яна: Найперше, це жива українська мова. Самим практикувати правильну і красиву, рідну мову і залучати до цього інших людей. Друге, згуртувати біля себе цікавих і розумних людей. Третє, культурна і освітня мета. Бо для того, щоб вчити когось, потрібно спочатку навчитися самому. Зараз ми почали цикл «Український Париж», думаю, якось чергуватимемо тематики. Але хочеться розповідати про українських митців різних напрямків, які життям чи творчістю дотичні до Парижу чи Франції.

Олена: Наша філософія полягає у тому, що ми  проводимо прогулянки саме українською мовою, аби ця мова частіше звучала у Франції, зокрема в Парижі. Ми були б раді, аби про нас дізнались більше в Україні! Мені хотілося би додати власну мотивацію. Я би хотіла, аби Париж став більш “українським”. Є Париж росіян, американців, китайців та інших народів, які собі створили свій симбіоз між своєю та місцевою культурою. Я би хотіла, аби також існував Париж український, аби ми також залишили свій “відбиток”. Можливо, це звучить претензійно, але наш цикл про “Український Париж”  це спроба встановити зв’язок між минулим, українцями, що жили й творили в цьому місті, та нами, сьогоднішніми. Поки ми це робимо для невеликої групи зацікавлених. Але хто знає, куди нас заведуть пошуки… можливо, напишемо книгу?

Мар’яна: Можливо, для когось не так важливо, якою мовою говорити, аби про важливі речі, але на нашу думку, одним із найбільш важливих факторів національної ідентифікації залишається саме мова, тому для нас це було і залишається принциповим!

— Що Вас надихає для обрання тем для ЧК?

Олена: Щодо тем, які надихають… мене давно вже цікавить історія Парижа, я також читаю багато біографій відомих людей, зокрема митців та письменників. У мене непогана бібліотека, але деякі книжки я навіть не прочитала. А тепер це особливе задоволення використати мої “багатства” для підготовки до наших прогулянок та поділитися здобутими знаннями.

Мар’яна: Так, погоджуюсь. Мене до всього надихає також читання і талановиті люди. Цим хочеться ділитися! Остання прогулянка, наприклад, була присвячена Марко Вовчок і її творчій співпраці з Жюлем Верном. Про Марко Вовчок я читала кілька років тому біографічний роман. Там було багато деталей. З твору письменниця мені постала геть іншою особою, ніж нам розповідали у школі. До того ж не так багато українських авторів мають прив’язку до Парижу, тож тема відразу мене зацікавила.

Олена: А до цього ми робили зустріч, присвячену Симону Петлюрі. Він був перший з нашого циклу прогулянок “Українським Парижем”, бо це було найлегше організувати. Музей знаходиться в приміщенні бібліотеки імені Петлюри на 6 rue de Palestine 75019. Це буквально дві кімнати, його мало знають, але і він, і бібліотека варті уваги! Там завідує пані Ярослава Йозипишин.

— Чи є якісь конкретні плани на майбутнє?

Мар’яна: Так, я маю цілий список тем та авторів, з чим і будемо працювати. Дуже люблю відвідувати нові місця,то завжди дивлюся, окрім іншого, чим місце може бути цікавим з літературної точки зору. Хочемо робити виїзди по Франції, не тільки по Парижу.

— Чи хотіли би Ви організувати, якщо б було фінансування, Український Клуб, аби знайомити французів із доробком сучасної української культури, насамперед мистецтва та літератури?

Мар’яна: В ідеалі дуже б хотіла, правда, тут ще є особисті причини, через які я поки не могла б цього робити. Та з часом вони вирішаться. Але це однозначно потрібно робити! Нам дуже бракує портрету талановитої і культурної України.

Олена: Щоб я не робила, але мене тягне до того, що я люблю: мистецтва, літератури, журналістики. Мені подобається організовувати події. Я стабільно організовую книжково-мистецькі ярмарки та міні-ярмарки для українських митців. Кілька років регулярно дописувала до франкомовного бюлетня про українські події та персоналії у Франції  до “Perspectives Ukrainiennes”. Тож, так!

Залишається лише побажати успіху і сил цим сміливим жінкам та низько вклонитися за їхню любов до рідної мови та культури,  за активність і бажання не залишатися осторонь! Натхнення всім!

Головне зображення до статті — Смоляр Людмила